"Я вважаю, що наша сьогоднішня зустріч з ветеранами дуже важлива, так само як і багато подібніх зустрічей учнів з живими прикладами трагедій єврейського народу. Не можна забувати про події Голокосту, не можна забувати жертв і постраждалих, а також тих, хто ціною власного спокою, а іноді й життя, рятували переслідуваних євреїв. Борис Михайлович Забарко і Святослав Аристархович Бутник роблять найважливіше, добру справу. Їх завзятість, терпіння і розповіді з особистого життя дозволяють людству дізнаватися правду. У майбутньому сьогоднішні учні перекажуть розповіді ветеранів своїм дітям . Це те, до чого варто прагнути, щоб історія продовжувала жити і передаватися з покоління в покоління. Спасибі ветеранам, які не шкодують своїх сил і не дають історії померти."
Погонченко Марія, 11 клас
"Я вважаю, що зустрічі з ветеранами дуже важливі для майбутніх поколінь. Ці спогади продовжать
жити в нас. Це дасть надію, що поки пам'ять жива, така трагедія не повториться.
І я вдячна свідкам тих подій, що
незважаючи на біль викликану спогадами, вони продовжуютьрозповідати про гетто, про життя людей в той період."
Войтенко Ліза, 11 клас
Щойно закінчилася наша зустріч з ветеранами. У ліцеї нам багато розповідають про Голокост. Ми часто буваємо в Бабиному Яру, беремо участь у різноманітних єврейських проектах. Наприклад, вели екскурсії у Галицькій синагозі за темою "Євреї в Києві під час Великої Вітчизняної війни". Крім цього ми їздимо на Маса Шорашим, а також у нас в школі є предмет "Історія та географія Ізраїлю". Так, ми знаємо досить про ті події. Однак набагато цікавіше почути "живі" історії очевидців. Особисто для мене цікавими були моменти розповідей про те, що були і місця відносного спокою, наприклад, як у Шаргороді, де досить довго не велися масові розстріли, хоча і без цього життя було дуже важким. Вразила мене і розповідь про село Яруги, у котрому фактично все село рятувало євреїв. Я цього року якраз писала науково-дослідну роботу в Малу академію наук України про Правдніків народів Світу. Я багато вивчала, брала інтерв'ю особисто у праведниць, що живуть в Києві зараз .
Я чула про Праведників серед дипломатів, таких як Сугіхара, Шиндлер. Є також історії Правдеників-країн таких як Данія, де на державному рівні євреїв евакуювали до Швеції. Але я і подумати не могла, що в Україні були "Праведники- села". Минуло багато часу з тих пір, а тема Праведників і Голокосту залишається актуальною. Ще є багато невідомого, про що ми можемо дізнатися разом і пам'ять треба зберігати, щоб це ніколи не повторилося. Такі зустрічі обов'язково повинні проводитися, щоб ми не забували минуле. Адже без минулого немає майбутнього.
Пугач Вероніка, 11 клас
Сьогоднішня зустріч стала для мене якимось другим диханням. Я знаю про Катастрофу досить чимало. Я була в музеї Катастрофи в Єрусалимі і це незрівнянно з тим моментом, коли поруч з тобою стоїть жива легенда і розповідає про те, як це було насправді. Те про що нам розповідали свідки Шоа викликає змішані почуття. З одного боку, це викликає океан негативних емоцій. А з іншого гордість за єдність і силу єврейського народу. Дуже шкода, що наші діти вже не зможуть дізнатися про це від людей, які бачили все своїми очима. Але пам'ять не повинна загубитися протягом століть. Тому я розповідаю і буду розповідати про Голокост тим, хто ще не знає.
Жаркова Катерина, 11 клас
Сьогодні я і весь мій клас уважно слухали дві історії ветеранів війни та людей, які пережили Голокост. Ці люди виконують прекрасну місію життя, вони відновлюють історію, історію Голокосту на території Радянського Союзу. Головна мета - зберегти пам'ять про страшні події заради кращого майбутнього.
Федяй Євген, 11 клас
Я дуже вдячна ветеранам за те, що вони прийшли до нас на зустріч і розповіли індивідуальні живі історії людей, які постраждали від жахливих дій, що відбувалися під час Другої світової війни. Історії ветеранів сповнені жахів, жорстокості, страху і болю. Складно повірити, що люди здатні на такі масовий злочин. Ще складніше усвідомлювати, що люди можуть з легостю забути про ці події, спокійно жити далі. Я вважаю, що ці події повинні жити в пам'яті кожного з нас, щоб не допустити жорстокості в майбутньому.
Пушкарь Вікторія, 11 клас
