Праведники

«Хто рятує одне життя — рятує весь світ»

    Талмуд

Левітас Ілля Михайлович - президент "Єврейської ради України", голова фонду "Пам'ять жертв фашизму", "Пам'ять Бабиного Яру" та інш.  Він впровадив звання "Праведника Бабиного Яру" в Україні, "Єврейська рада України" відновила чималу кількість історій про Праведників народів світу. Про значення цієї теми та нові дослідження він розказав нам під час інтерв'ю.

Інтерв'ю знято в листопаді 2013

  Інтерв'ю з Праведниками

Запитання до Праведників під час інтерв’ю

1. Де і коли ви народилися?
2. Чим ви займалися до війни?
3.  Де застала вас війна?
4.  Що було найважчим у роки окупації?
5.  Чи були серед ваших знайомих до війни євреї?
6. Якою є ваша історія порятунку?
7. Що змусило вас піти на це?
8. Що було у післявоєнний період? Опишіть ваші відносини з врятованим.
9. Що ви знаєте про долю родичів врятованого, які потрапили в окупацію?
10.  Хто, коли і як передав вашу історія Яд Вашем?
11. Що ви відчули, отримавши звання Праведника?
12. Чи відчуваєте ви особливе ставлення до себе з боку Ізраїлю, України, знайомих?
13. Чи достатньо в наші часи говорять про Праведників? Що знає молодь про них?
14. Чого б ви хотіли побажати сучасній молоді?

Богорад (Суботенко) Ніна Феодосіївна

Ніна та Іван (Яков) Богорад Інтерв'ю знято в грудні 2013

Ніна Суботенко народилася 19 січня 1925 року у селі Лебединці. Вона закінчила на відмінно 7 класів школи. Тоді її і застала війна. Ніні було всього 15 років. Як зазначає Ніна в інтерв’ю, в їх селі не було якихось антиєврейських настроїв. «З дитинства у нас була така обстановка, що ми не були проти інших націй», - каже вона. Одного разу, до її хати прийшов юнак років 19, який сказав, що він військовополонений, який зумів втекти з табору і єдиний залишився живим. Так Богорад Яків Залманович залишився жити в них вдома. Він став сільським пастухом, за що його навіть прозвали «Іван Пастух». У цьому селі молодь почала займатися підпільницькою діяльністю.

Яків став головою їх загону. Одного разу його було поранено і сім’я хотіла викликати лікаря, але він благав, щоб цього не робили. Він назвав Ніні причину такого вчинку, зізнався, що він єврей. Так вони до кінця війни і були окремою диверсійною групою, яка іноді визволяла когось з полону, іноді підривала потяги (у них був доступ до бомб та зброї, бо солдати Радянської армії, які відступали, чимало залишили в лісах зброї).Жили молоді люди кожен у себе вдома та ввечері діяли. Після закінчення війни Яків Богорад попросив руку і серце Ніни, вони одружилися та не розлучалися до самої смерті Якова.

Євгеньєва Іоанна Михайлівна

Інтерв'ю знято в грудні 2013

Іоанна народилася у 1928 році у Києві в першому будинку по вулиці Бабин Яр. Вона згадує, як бачила розстріли з вікна свого дому. Іоанна завдячує батькам порятунком євреїв, бо їй тоді було лише 13 років. Вона розповідає, що Ісаак Бродський був продавцем цукерок. «Знаєте, от коли діти йдуть до школи повз його лавку з цукерками, то він завжди такий добрий був, пригощав. Усі його любили… Коли він прийшов до нас, то ми, звичайно, погодилися переховувати його.

Ну, звичайно, як же ж йому, такому доброму та чудовому і відмовити!» - поринула вона у спогади.Ісаак жив у них вдома, іноді переховувався у тітки Іоанни, яка жила в будинку №8 по вулицы Бабий Яр . У роки окупації було дуже мало їжі, та не було за що її купувати. Бродський навчив сім’ю виготовляти цукерки, які вони потім продавали, чи обмінювали на щось інше на базарі. Так вони й жили, рятуючи одне одного. Він і дожив до визволення Києва, але потім пішов на фронт за власним бажанням помститися за тих, кого вбили нацисти, та вже не повернувся… Іоанна і досі підтримує зв’язок із сім’єю Бродського а часто згадує Іоанну, як прекрасну людину…

Ярова Софія Григорівна

Інтерв'ю знято в грудні 2013

Софія Григорівна народилася в Києві, в будинку 127 по вулиці Червоноармійській,  18 вересня 1925 року. Вона закінчила 8 класів 130 школи, коли її застала війна. На запитання про знайомих євреїв до війни Софія відповіла так: «У нас на два будинки було до 30-ти квартир. Десь 10 з них займали євреї. Але до війни ми були так виховані, що ніколи ніхто з нас, не цікавився і не думав, хто якої національності. Люди жили й спілкувалися по принципу «хто яка людина...».

Сім’я Софії переховувала в себе 7 євреїв, але насправді порятувала ще більше, бо Софія допомогла багатьом переправитися на той бік Дніпра. Іноді Софії і самій доводилося переховуватися, бо вона була донькою комуніста, та ще й одного разу попалася на провокацію щодо підпілля та партизан. Коли війна закінчилася, то її брат одружився з однією з єврейських дівчат, яких вони переховували. Сама ж Софія і досі підтримує зв’язок із сім’єю врятованих. Крім того, вона голова асоціації Праведників народів світу України, тож багато спілкується  з іншими Праведниками теж.

Третя зліва – Ярова Софія Григорівна

Катковська Галина Леонідівна

Катковська Галина Леонідівна народилася 29 вересня 1936. Саме в день її народження німці почали знищення євреїв у Києві. На час війни вона з мамою евакуювалася до Узбекистану, в Самарканд, де прожила до 1946 року. Там вона закінчила перший і другий клас. Коли вони повернулись до Києва, то отримали квартиру, так як її батько в 1944 році загинув на війні. У 1947 році вона знову пішла в другий клас до школи №45 у Києві.

Закінчивши, вступила до інституту легкої промисловості на технічне відділення. 26 років пропрацювала начальником в «УКР ОПТ Бакалія». Крім цієї своєї історії, Галина також згадала сімейну історію, яку почула від своєї матері. Це історія про єврейку, яка врятувалася, вийшла з Бабиного Яру, та Праведницю, яка їй у цьому допомогла.

Полторацька Галина Василівна

Зліва направо: Айзіна Зоя Веніамінова (врятована), Полторацька Галина Василівна  (Праведниця), Айзіна Олена (племінниця Зої)

Галина народилася у 1923 році саме у період голоду у місті Полтаві. Дитинство видалось нелегке, адже коли їй було 10 років був страшний Голодомор. У ті роки вижити їм допоміг батько, який працював на залізниці та привозив до України мішки з сухарями. Згодом, ще через 9 років почалася Велика Вітчизняна Війна. Сім’я Галини почала допомагати євреям та переховувати у своєму погребі людей. Галина також жила із ними та переховувалася під нацистів. Вона заспокоювала дітей та втішала їх у той важкий період. Також були врятовані Зоя та Валерій Черненко. Після війни Галина стала вчителькою математики та фізики в школі, а Зоя була однією з її учениць. Усе життя Галина пропрацювала вчителем в школі №22. Її учні й досі провідують колишню вчительку. Галина Василівна вже має звання Праведниці України, а зараз родичка Зої, донька Валерія Черненко, займається оформленням документів для присудження Галині звання Праведниці народів світу.

Крамар Феодосія (прабабуся Олексія Чорного)

"Історію моєї сім’ї описати важко, так як прабабуся вже померла, а коли була живою, то не любила згадувати минуле. Звали мою прабабусю Крамар Феодосія (при народженні була названа Фридою). Вона народилась 10.10.1926 в Черкаській області, кіди її сім’я переїхала з Польщі. Її батько Яків продавав зерно, а мати давала приватні уроки музики. Навчалась Феодосія вдома, до школи не ходила. У 30-ті роки сім’я переїхала до Києва у невелику квартиру на Подолі. Мати Феодосії дуже сильно захворіла, тому Феодосія пішла працювати. Вона працювала у знайомого її батька, допомагала готувати товар на продаж (натирала виделки та ложки до блиску, начищала взуття).

Там вона й познайомилася з Андрієм Головіним, у якого закохалася та за якого збиралась вийти заміж. Коли почалась війна, то життя стало складнішим. Заробити гроші було ніде і продати було нічого. Тому, коли в 1941 році сказали збиратися для переселення, то батьки сприйняли це за подарунок долі, проте прабабусю їхати не змушували, їй дали право вибору. Вона сильно вагалась між старими та хворими батьками та щасливим самостійним життям. Та Андрій вмовив кохану не йти до Бабиного Яру. Це врятувало їй життя, хоча в те, що її батьків розстріляли, вона не вірила до самої смерті. Вона розповідала, що на станції стояли потяги, яких не стало через два дні. Вони ж не могли поїхати порожніми... Квартиру, в якій жила сім’я прабабусі, пограбували та заселили іншими людьми. Прабабуся жила в сім’ї Головіна Андрія, який загинув у перший рік війни. Вона чекала, що батьки повернуться за нею. В 1948 році вона виїхала до Росії, де і прожила до самої смерті." 

Урок, присвячений Праведникам народів світу

В рамках науково-дослідницької роботи Пугач Вероніки про Праведників народів світу було проведено урок для учнів нашого ліцею. Метою уроку було розповісти учням про Праведників, проаналізувати їх становище, значення. На основі інтерв'ю ми знаходили спільне та відмінне в історіях Праведниць, їх спогадах та побажаннях.

Автор сторінки: Пугач Вероніка